ПРАВА ДИТИНИ

Правовий захист дітей в Україні Звичайним є те, що найвищою цінністю і пріоритетом державної політики мають бути визнані інтереси дитини. Це стосується не лише соціальної сфери – освіти, медичної допомоги, культурного розвитку тощо, але й економічного сектору, адже сьогоднішні діти – це високопрофесійні кадри та потужний двигун розвитку нашої держави у майбутньому. Саме сьогоднішні діти будуть навчати, лікувати, забезпечувати правопорядок, видобувати вугілля, видавати книжки… будуть ухвалювати рішення… Але сьогодні їм потрібен наш захист та опіка.

Права дитини— система можливостей, які необхідні особі для її комплексного та цілісного розвитку в умовах і відповідно до вимог середовища, беручи до уваги незрілість дитини (за міжнародно-правовими актами визнається «кожна людська істота до досягнення 18-річного віку, якщо за законом, що застосовується до даної особи, вона не досягає повноліття раніше»).

Правовий захист дітей в Україні регулюється законодавством України і передбачає наступне:

Розголошення чи публікація будь-якої інформації про дитину, що може заподіяти їй шкоду, без згоди законного представника дитини забороняється. Крім того, законодавством України передбачено, що посадові особи та працівники, які здійснюють заходи із попередження насильства в сім’ї, інші заходи із захисту прав дитини або родини не можуть розголошувати відомості про особисте та сімейне життя, що стали їм відомі у зв’язку з виконанням їх службових обов’язків.

Відповідно до законодавства забороняється будь-які види експлуатації батьками своєї дитини. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини (ст.150 Сімейного кодексу України).

На даний час ведеться статистичний облік щодо випадків насильства в сім’ї, в т.ч. і по відношенню до дітей. Такі сім’ї беруться на облік, винні притягуються до адміністративної і кримінальної відповідальності, потерпілим надається допомога.

Також у державі проходить масштабна інформаційна кампанія щодо протидії жорстокому поводженню з дітьми та насильства в сім’ї, навчання фахівців служб у справах дітей, центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, управлінь у справах сім’ї та молоді, розробки реабілітаційних програм роботи з особами, які зазнали насильства в сім’ї. Система заходів з попередження насильства в сім’ї передбачає також притягнення до відповідальності осіб, винних у вчиненні насильства. Вчинення насильства в сім’ї, а також невиконання захисного припису карається штрафом або виправними роботами, а у разі, якщо цих заходів недостатньо, застосовується адміністративний арешт. Коли ж насильство в сім’ї має ознаки злочину, застосовується кримінальна відповідальність.

Законом України «Про охорону дитинства» визначено, що предметом основної турботи та основним обов’язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Законодавством закріплені обов’язки батьків щодо виховання та розвитку дитини :

- виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім’ї і родини, свого народу, своєї Батьківщини

- піклуватися про здоров’я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток;

- забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя;

- поважати дитину;

- забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини;

- забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

Відповідно до Цивільного кодексу України (стаття 242) батьки (усиновителі) є законними представниками своїх дітей. Вони мають право звертатися до суду, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій за захистом прав та інтересів дитини, а також непрацездатних сина або дочки як їх законні представники без спеціальних на те повноважень.

Проте, в Україні ще досить поширеним явищем є відсутність належного батьківського піклування, яке зумовлено комплексом соціально-економічних, морально-етичних та психологічних причин: бідність, наркотична або алкогольна залежність, безробіття, трудова міграція, смерть або хвороба одного із членів сім’ї тощо.

Відповідно до законодавства країни, батьки або особи, які їх замінюють, можуть бути притягнутими до адміністративної відповідальності за таких причин:

- ухиляння від виконання передбачених законодавством обов’язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей (стаття 184 Кодексу про адміністративні правопорушення);

- доведення неповнолітнього до стану сп’яніння (стаття 180 Кодексу про адміністративні правопорушення);

- учинення насильства в сім’ї, тобто умисне вчинення будь-яких дій фізичного, психологічного чи економічного характеру, внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров’ю потерпілого (стаття 173-2 Кодексу про адміністративні правопорушення).

Батьки або один із них можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони:

- не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров’я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;

- ухиляються від виконання своїх обов’язків по вихованню дитини;

- жорстоко поводяться з дитиною;

- є хронічними алкоголіками або наркоманами;

- вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;

- засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Правовий захист дітей та право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю. Контроль за умовами виховання і утримання дітей у сім`ї проводиться органами опіки та піклування. Протягом останніх років такий контроль значно посилився, що призвело до збільшення чисельності батьків, притягнутих до адміністративної та кримінальної відповідальності, чисельності батьків, позбавлених батьківських прав.

Права та обов’язки матері, батька ґрунтуються на народженні дитини від них, засвідченому державним органом реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому Сімейним кодексом України.

Мати й батько мають рівні обов’язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Однією з поширених причин розірвання стосунків дитини з одним із батьків є розлучення батьків. В Україні існує надзвичайно високий коефіцієнт розлучень. Якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, то інший має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини, місце та час їхнього спілкування, з урахуванням віку, стану здоров’я дитини, поведінки батьків, а також інших обставин, що мають істотне значення. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною у присутністю іншої особи. Законодавство України не містить норм, що обмежують особисті відносини та контакти дитини з обома батьками, які проживають в різних державах. Батьки, які проживають у різних державах мають рівні права на спілкування з дитиною, якщо це не обмежується судовим рішенням. Дитина та її батьки для возз’єднання сім’ї мають право на вільний в’їзд в Україну та виїзд з України у порядку, встановленому законом відповідної держави.

Правовий захист дітей відповідно до чинного законодавства держава забезпечує через сприяння створенню для дітей-інвалідів та дітей з вадами розумового або фізичного розвитку необхідних умов, рівних з іншими громадянами, надання можливостей для повноцінного життя і розвитку з урахуванням індивідуальних здібностей та інтересів, гарантує надання їм відповідної матеріальної допомоги, встановлення одному з батьків дитини-інваліда чи особі, яка його замінює, на підприємстві, в установі чи організації незалежно від форм власності, за його згодою, скороченого робочого дня, надання додаткових оплачуваних відпусток, відпусток без збереження заробітної плати та інших пільг.

Пріоритетним напрямком роботи щодо соціального захисту прав дітей із фізичними вадами, психічними захворюваннями та розумовою відсталістю є реабілітація.

Основні права дитини

Юний друг, чи знаєш ти, що Організація Об’єднаних Націй у Всесвітній декларації прав людини проголосила, що діти мають право на особливий захист, турботу і допомогу, і що «дитина, зважаючи на її фізичну та розумову незрілість, потребує спеціальної охорони та роботи, включаючи належний правовий захист, як до, так і після народження» (Нью-Йорк, 20листопада 1989р.)?

Не знаєш? Тоді ця сторінка як раз для тебе.

Для початку нагадаємо, що дитиною є кожна людська істота до досягнення 18-річного віку. Всі діти, народжені у шлюбі або поза шлюбом, повинні користуватися однаковим соціальним захистом. (Всесвітня декларація прав людини. Стаття 25).

Дитина має право:

Право на життя. Право наім’я.
Право на громадянство.
Право на відсутність дискримінації.
Право на свободу совісті ірелігійних переконань.
Право на життя з батьками.
Право на працю.
Право на відпочинок.
Право на захист життя та здоров’я.
Право на освіту.
Право на відсутність рабства.
Право на житло.
Право на свободу слова.
Право на отримання іинформації.
Право на користування досягненнями культури.
Право створювати сім’ю.
Право участі унауково-технічній та художній творчості.

Народившись, дитина отримує право на громадянство, має право жити і виховуватися у сім’ї, знати своїх батьків, отримувати від них захист своїх прав і законних інтересів. На ім’я дитини може бути відкрито рахунок у банку.

Півторарічний громадянин має право відвідувати ясла.

Трьохрічний громадянин має право відвідувати дитячий садок.

Шестирічний громадянин має право:

відвідувати школу;
самостійно заключати дрібні побутові угоди.

Десятирічний громадянин:

дає згоду на зміну свого імені та прізвища;
дає згоду на своє всиновлення або передачу в прийомну родину, або відновлення батьківських прав своїх батьків;
висловлює свою думку про те, з ким ізйого батьків, після розірвання шлюбу, він хотів би жити;
має право бути заслуханим у ході будь-якого судового або адміністративного розгляду;
може вступати вдитячі суспільні об’єднання.

Чотирнадцятирічний громадянин:

може вибирати місце проживання (за згодою батьків);
має право за згодою батьків укладати будь-які угоди;
має право самостійно разпоряджатися своїм доходом, зарплатою, стипендією;
здійснювати свої авторські права, як результат своєї інтелектуальної діяльності;
може отримати дозвіл взяти шлюб у вигляді виключення, якщо склалися особливі обставини (при цьому наступає повна дієздатність);
допускається вступ наработу з дозволу батьків (налегку працю не більше 4годин удень);
має право вимагати відміни усиновлення;
може навчатися водінню мотоцикла;
має право управляти велосипедом під час руху дорогами;
несе карну відповідальність за деякі злочини;
несе майнову відповідальність по укладених угодах, а також за заподіяну майнову шкоду;
може бути виключений зі школи за порушення.

П’ятнадцятирічний громадянин має право вступу на роботу (24годинний робочий тиждень).

Шістнадцятирічний громадянин має право:

отримати паспорт;
взяти шлюб при наявності поважних причин;
управляти мопедом при їзді подорогах;
навчатися водінню автомобіля на дорогах в присутності інструктора;
заключати трудовий договір (контракт), рабочий тиждень не повинен перебільшувати 36годин;
підлягає адміністративній та карній відповідальності за правопорушення.

Сімнадцятирічний громадянин підлягає початковому ставленню на військовий облік (видається приписне свідоцтво).

У 18 років настає повна дієздатність громадянина. Отримує всі права та накладає на себе будь-які обов’язки.

Міжнародно-правові стандарти прав дитини ООН

1.Декларація про соціальні і правові принципи, щодо захисту і благополуччя дітей, особливо при передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03.12.1986р.

2.Керівні принципи ООН для попередження злочинності серед неповнолітніх (Ер-Ріядські керівні принципи) від14.12.1990р.

3.Мінімальні стандартні правила ООН, щодо відправлення правосуддя у відношенні неповнолітніх (Пекінські правила) від29.12.1985р.

4.Конвенція про права дитини від 20.11.1989р.; вступила в силу 02.09.1990р.

5.Декларація про захист жінок і дітей у надзвичайних обставинах і в період озброєних конфліктів від14.12.1974р.

6.Віденська декларація і програма дій (1993р.).

7.Декларація прав дитини від 20.11.1959р.

8.Всесвітня декларація про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей від 30.09.1990р.

Рада Європи

1. Європейська соціальна хартія від18.10.1961р.

2. Європейський Союз

3. Хартія Європейського Союзу проосновні права від 07.12.2000р.

Захист прав дитини вУкраїні

1.Конституція України

2.Закон України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 р.

3.Закон України «Про молодіжні і дитячі суспільні організації» від 01.12.1998 р.

4.Закон України «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю» від 21.06.2001 р.

5.Закон України від 21.11.1992р. «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» .

6.Закон України «Про освіту» від 23.05.1991 р.

7. Закон України «Про допомогу соціальному становленню і розвитку молоді в Україні» від 05.02. 1993 р.

8.Закон України «Про органи і служби для неповнолітніх і спеціальні установи для неповвнолітніх» від 24.01.1995 р.

9.Громадянський кодекс Української РСР.

10. Сімейний кодекс України.

11. Карний кодекс.

12.Декларація про загальні положення державної молодіжної політики України.

Кiлькiсть переглядiв: 377

Версія для друку